Атаки на банки крові, заклики до населення запастися продуктами, катастрофа потягів в Іспанії. Європа зараз намагається одночасно протистояти кіберзагрозам, готуватись до нової реальності після виборів у Франції та Німеччині, а заразом перебудувати свою оборонну систему без США.

ЄС шукає, як справитись внутрішніми силами з проблемами – від застосування AI до наземного ППО. І це, як не дивно, прекрасний час для України спробувати себе не лише в ролі прохача, а й партнера.

На відміну від нас проблема Європи не в грошах. Торік країни ЄС витратили на оборону 418 млрд євро, на п'яту частину більше, ніж роком раніше. Цього року очікують 454 млрд, або 2,4% ВВП.

Наприкінці жовтня Європейська комісія оголосила, що запускає другий раунд фінансування на 21,3 млрд євро в межах SAFE (Security Action for Europe) — довгострокового кредитного інструменту на 150 млрд євро, створеного для посилення оборонних спроможностей держав-членів і прискорення інвестицій в європейську оборонну промисловість.

Але країни купують в спільних закупівлях лише чверть техніки: 24% при орієнтирі 35% і меті 40% до 2027 року. Члени ЄС продовжують орієнтуватись на закупівлі у власних виробників і з власних бюджетів.

Тому кількість різних платформ у Європі від 2014 року не зменшилась, а зросла майже на 10%. Замовлення ж здебільшого дістаються десятці найбільших компаній. Результат — черга.

Портфель замовлень Rheinmetall за рік виріс із 56,7 до 78 млрд євро, а от прогноз продажів на 2026-й концерн знизив через затримки проєктів і приймання снарядів.

Чеська CSG має рекордні 18 млрд євро замовлень, але зараз перебудовує виробництво під дальні постріли і частину поставок переносить на 2027-й. Наші проблеми з закупівлею дальньої 155-ки теж звідси.

У найбільших виробників замовлення розписані в середньому на п'ять років уперед, подекуди на дев'ять. Найгостріша ситуація з ППО: генсек НАТО Марк Рютте заявив, що протиповітряну і протиракетну оборону Альянсу треба наростити вп'ятеро. А верховна представниця ЄС із зовнішньої політики Кая Каллас визнає, що з виробництвом "справжня проблема". GLOBSEC опитав 280 компаній і зробив висновок: виклик тепер не фінансовий, а промисловий. Бракує людей, сировини, єдиної сертифікації…

Росія нарощує потужності, а Європа шукає ракети

Європейці чітко бачать, як росія нарощує потужності і розуміють, що після передачі креслень Північній Кореї кількість зброї великої дальності лише зросте.

А ось європейських запасів ракет не більшає. Більше того, і представники НАТО, і ЄС закликають країни передати існуючі запаси Україні, яка залишилась взагалі без ППО.

"Скільки протибалістичних ракет-перехоплювачів ще мають на складах європейські армії? Якби Путін перенаправив це вражаюче виробництво "Іскандерів" і "Орєшніків" на європейські міста", – запитав директор з оборонної політики Міноборони Бельгії Олександр Маттелар, якому довелося замінити міністра на 6-й безпековій конференції в Брюсселі.

Бельгія будує ешелоновану ППО. Але щоб використати проти російського реактивного дрона той же F–35 чи Gripen, потрібна ракета AMRAAM. Вона – американська.

Зараз, щоб допомогти Україні, європейці віддають свої ракети, але в них нема насправді гарантій, що вони її отримають в найближчому майбутному самі.

І тому в кулуарах вже йде дискусія про те, чи треба купувати F–35 шостого покоління, якщо стріляти нічим. Бо цій моделі підійде лише AMRAAM.

До того ж виникає питання ціни операції.

"Ми витрачаємо AMRAAM за 2 мільйони, збиваючи дрони "Шахед" за 20 000, так не планувалося", — зауважив начальник Сил оборони Беьгії, генерал Фредерік Вансіна на безпековій конференції в Брюсселі. В минулому він сам льотчик, який воював на Балканах, а потім командував повітряними силами Бельгії.

Вансіна назвав кілька уроків, які європейці мають винести з війни в Україні.

Перший — ключова роль ППО:

"Якщо ви не контролюєте повітря, то опиняєтеся в тому становищі, що зараз відбувається в Україні. Ваші міста бомблять".

"Є також наземна ППО, але я запитаю промисловість: де європейська ракета наземної ППО, яку ми всі можемо купити зараз і отримати поставку в розумні строки? SAMP/T NG, гаразд, європейська відповідь Patriot. Де вона? Де ми можемо її купити? І чому вона не готова після майже п'яти років війни в Україні?"

Другий — швидкість виконання замовлень промисловістю недостатня.

"Битви виграють — бажано — або програють армії. Війни виграє промисловість", – наголосив Вансіна.

За його словами, якщо в масштабуванні виробництва артилерії є значний прогрес, то в інших сферах – тій самій наземній ППО — він занадто повільний.

Третій урок є по суті причиною другого. Європейські компанії дуже важко ідуть в спільні проєкти, що дозволило б пришвидшити виробництво.

"Коли я чую, як один із моїх колег позавчора йде до великої компанії в Європі й каже:

— Гаразд, нам усім потрібна ця система взаємодії пілотованих і безпілотних засобів. Чи можете ви, будь ласка, побудувати щось разом? Щоб ми всі могли це купити?


— О ні, нізащо, бо в нас наша інтелектуальна власність. І нізащо ми не поділимося нею з іншою промисловою компанією.

Дуже цікаво, але мені як оперативному командувачу це не допомагає?".

Мова про те, що в Європі є конкуренція не лише між великими компаніями, але й конкуренція між країнами. Наприклад, менші країни як Чехія чи Болгарія хотіли б бути частинами великих проєктів, але їх не пускають більші країни.

Четвертий урок він назвав "палантиризацією" війни — він нагадав, що планування повітряної кампанії "Буря в пустелі" потребувало тисячі людей, а сьогодні те саме роблять п'ятеро з американським Palantir. Європейського аналога немає.

Вансіна процитував американського колегу Дена Кейна:

"І американці, і європейці у закупівлях зараз ідуть "на 10 років позаду технологічної кривої".

Чому?"

Фінансування не забезпечує спроможностей

Влітку на бізнес-саміті в Брюсселі єврокомісар Андрюс Кубілюс закликав ЄС задля швидшого озброєння робити спільні закупівлі. Але, схоже, це не порадувало ні великі країни ЄС, ні європейських великих виробників.

Великі європейські компанії, передусім з Франції, Іспанії, Італії, воліли продовжувати отримувати величезні бюджети на корвети та літаки через національні бюджет і будувати їх десятиліттями.

Менші країни Європи, як я вже згадала, радо б порушили цю традицію і пішли б на спільні закупівлі, а також хочуть, щоб прайми їх включали в спільний цикл виробництва.

"Фінансування оборони є суттєвим, але саме лише фінансування не забезпечує спроможностей. Гроші, звісно, можуть прискорити закупівлі. Вони можуть стимулювати дослідження, підтримати розширення промисловості та заохотити співпрацю. Це все те, що ми пережили в минулому. Але ми не сиділи б тут, якби фінансування саме по собі створювало успішні оборонні програми.

Успішні програми потребують доказів, відданості, довіри, промислових потужностей, кваліфікованих людей і, понад усе, здатності підтримувати співпрацю протягом багатьох років", — наголосив Йоахім Зуккер, який очолює OCCAR — Організацію спільного співробітництва у сфері озброєнь.

"Дискусія не повинна зосереджуватися лише на запровадженні дедалі нових механізмів фінансування чи закупівельних агенцій. Більш функціональне питання — як ефективно організувати співпрацю. Бо останнім часом оборонні програми зазнають труднощів не через недостатнє фінансування", — зазначив він.

І далі сказав фразу, яка й стала заголовком цього тексту.

"Я 47 років був у ВПС Німеччини, Збройних силах Німеччини, Міноборони Німеччини, а тепер в OCCAR. І можу вам сказати: у нас було багато часу, але не було грошей. Тепер у нас є гроші, але немає часу взагалі".

Що зараз блокує європейський процес, на думку Зуккера? Національні вимоги та підходи розходяться доти, доки жодну спільну систему вже неможливо використати. Управління та регулювання стали настільки складними, що відлякують потенційних партнерів. Промислові інтереси, наприклад щодо розподілу робіт і прав інтелектуальної власності, конкурують доти, доки ефективна робота стає малоймовірною.

Тобто, за його словами, ЄС створює нові інструменти фінансування швидше, ніж встигає їх використовувати.

І Зуккер чесно попереджає, що великі держави вже почали тікати від спільних закупівель назад до національних — "бо думають, що так швидше".

Насправді, я б сказала, їм так зручніше.

Але ціною цього є інша проблема – відсутність інновацій.

"Головна проблема з інноваціями — це як кондиціонер у цій залі. Ви знаєте, що він є, але не можете точно його відчути. Це просто інновації. Я дивлюся на всі ці картинки тут і знаю, скільки ми інвестуємо в інновації. Я знаю, що ми номер один у світі за кількістю публікацій. Але коли йдеться про продукт на ринку, чогось бракує.

Коли дивишся на топ–10 найбільших компаній світу за ринковою капіталізацією, 8 із 10 — американські. Решта 2 — не з Європейського Союзу. Тож ми мусимо прискоритися", — зазначив на конференції в Брюсселі болгарський євродепутат Андрей Новаков.

Він один із критиків того, як європейці загалом поставилися до ідеї озброєння дронами.

"Я був серед тих, хто пояснював, що "стіна дронів" має бути такою ефективною в інвестуванні в нові компанії, інвестуватиме в обладнання, яке не дасть навіть горобцю залетіти в Європейський Союз. А потім дрони почали падати в Польщі, в Румунії, в Болгарії, в Естонії, в Литві. І очевидно, ми маємо щось із цим зробити. Бо в нас є спроможність, у нас більше грошей, ніж ідей, що з ними робити, а дрони все одно падають", — зазначив болгарський євродепутат.

Новаков також нагадав, що близько 80% європейського фінансування інновацій зосереджено у трьох-п'яти країнах.

"Якщо ви вчитель у класі з 27 учнів і 24 мають погані результати, це говорить про вас як про вчителя", — досить різко сказав він представнику Єврокомісії.

Пазл, якого бракує

Можливо, все озвучене справляє на вас враження хаосу?

А можливо, це просто пазл, у якому не вистачає деталей.

І ці деталі — в руках України.

Бо в України є військовий досвід, дуже швидкий закупівельний цикл та інноваційний розвиток промисловості.

Але їй якраз не вистачає європейської рамки спроможностей і спільної стратегії.

Як це можна поєднати? Після Брюсселя, Парижа й Берліна в мене склалося п'ять висновків.

Перший. Не 40 пріоритетів, а конкретні прогалини. "Ми не можемо мати 40 пріоритетів", — сказав Франсуа Арбо з DG DEFIS на конференції в Брюсселі. Тому починати варто з очевидних прогалин, які однаково болять і Україні, і ЄС: протиракетна оборона, космічна розвідка й раннє попередження, морська обізнаність у Чорному та Балтійському морях, захист критичної інфраструктури. І звідси будувати план, як це закрити. І слухати пропозиції. Іти від потреби до спроможностей. І не тільки ресурсом "праймів", бо тоді результатом будуть лише черги.

Другий. Промисловість хоче гарантій, але гарантії мають бути гнучкими. Patria, Airbus, CSG, ArianeGroup просили одного: довгих замовлень. Але те, що працює сьогодні, завтра може не працювати — швидкість інновацій шалена. Відповідь уже існує: рамкові контракти з точками виходу та інноваційними застереженнями, як у закупівлі баражуючих боєприпасів Бундесвером, або сервісні контракти з вбудованою модернізацією, які також почали робити в Україні. Це не подобається промисловості, яка хоче більших гарантій. Але по їхньому теж не вийде.

Спокійного планового життя вже не буде. Принаймні найближчим часом.

Третій. Європі потрібен кінцевий користувач, а нам — доступ до обох ринків. Учасники зустрічей UAFP зізнались, що дуже багато того, що пропонують зараз в ЄС як інновації вмирає через 20 хвилин на війні. Відтак потрібні постійні контакти з полем бою, щоб бачити, як виріб працює.

Можна на кожну європейську компанію шукати в Україні свого зв'язкового з військовою частиною, а можна спробувати зробити спільні інноваційні центри. Там аналізувати те, що відбувається на полі бою, куди рухаються росія і її сателіти в розвитку озброєння.

Четвертий. Європейські компоненти. Європа болісно усвідомлює не лише програш дешевим китайським компонентам, але й залежність від США.

AMRAAM, F–35, Starlink, Palantir — на кожну позицію європейська альтернатива або відсутня, або обіцяна на 2029–2030 роки. Як відповідь виникає ідея європеїзації. І хоча директива про 65% закупівлі європейського ще не запустилась на повну, вона вочевидь рухатиметься вперед.

В Україні є виробники, які кажуть, що якщо об'єднати українське і європейське замовлення, то може вийти не сильно дорожче ніж в Китаї.

Європейці вже зараз шукають, хто в Україні може робити важливі компоненти. Ці дві частини треба лише правильно поєднати.

П'ятий. Україну бачать, але ще хочуть перевірити. Європейці зацікавлені в українському досвіді, їм подобаються наші швидкі закупівлі. Але вони не знають, як знайти надійного партнера.

Відтак українським виробникам треба ознайомитись з правилами європейського due diligence і що не все можна списати на військову необхідність.

Треба зрозуміти, що ми більш ризиковані і швидкі, але нам треба навчитись грати вдовгу.

Український досвід неможливо скопіювати, його можна лише інтегрувати.

І це наша можливість піднятись у розвитку на кілька щаблів вище і стати частиною більшого не лише ринку, а й безпекового контуру.

Тетяна Ніколаєнко